Верховний Суд пояснив, коли відсутній умисел на перешкоджання законній професійній діяльності журналіста

Якщо потерпілий не вжив заходів для ідентифікації себе як журналіста, не повідомив про здійснення професійної журналістської діяльності, зокрема проведення відеозйомки, то в діях особи, яка погрожує потерпілому насильством, відсутній умисел на перешкоджання законній професійній діяльності журналіста (ст. 171 КК). Про це зазначив Верховний Суд  у постанові колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 18 березня 2024 року по справі №296/2948/22.

Обставини справи

Органами досудового розслідування особа обвинувачувалася в тому, що вона перешкоджала здійсненню журналістом фото- та відеофіксації будівництва на території земельних ділянок, розташованих у прибережній зоні річки, шляхом висловлювання погроз щодо застосування фізичного насильства, демонстрацією предмету, спеціально пристосованого для заподіяння тілесних ушкоджень, – дерев’яної палиці з металевим предметом, замахуванням ним, вживанням нецензурної лайки.

Місцевий суд визнав обвинуваченого невинуватим у пред’явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 171; ч. 1 ст. 345-1 КК і виправдав у зв’язку з відсутністю в його діях складу цих кримінальних правопорушень. Апеляційний суд залишив без змін вирок місцевого суду.

У касаційній скарзі прокурор стверджував про безпідставність виправдання обвинуваченого за статями 171, 345-1 КК, оскільки навіть у випадку незнання того, що редактор є різновидом професії журналіста, не звільняє особу від юридичної відповідальності за незаконні дії щодо журналіста.

За змістом указаних статей законодавець не встановлює як обов’язкові умови настання кримінальної відповідальності наявність у потерпілого прескарти, габаритної відеокамери в руках тощо в момент кримінально протиправних дій стосовно нього; пред’явлення потерпілим документа, який посвідчує його особу та посаду.

Позиція Касаційного кримінального суду

Касаційний кримінальний суд залишив без змін ухвалу апеляційного суду.

В обґрунтування позиції Касаційний кримінальний суд зазначив, що, погоджуючись із висновком суду першої інстанції про виправдання за ч. 1 ст. 171; ч. 1 ст. 345-1 КК у зв’язку з недоведеністю, що в діях обвинуваченого є склад указаних кримінальних правопорушень, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що у справі не здобуто беззаперечних доказів наявності у обвинуваченого умислу на вчинення дій саме проти журналіста з метою перешкоджання його законній професійній діяльності.

Усвідомлення обвинуваченим того, що потерпілий є журналістом, унаслідок повідомлення ним по телефону іншій особі про те, що він є редактором проєкту, є виключно припущенням прокурора, чого не можна ставити у вину виправданому.

Водночас наявність мікрофона в потерпілого та відеокамери в оператора, яка, зі слів потерпілого, за формою нагадувала фотоапарат, не свідчить про належність цієї особи до категорії журналістів.

Потерпілий як журналіст не був зовнішньо забезпечений документами, знаковими, сигнальними та іншими засобами позначення особи представника преси.

Крім того, потерпілий не показував посвідчення, не повідомляв, що є саме журналістом, а тому в обвинуваченого за конкретних обставин цієї справи не було жодних підстав уважати, що потерпілий є журналістом.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.